Vasile PROCA

ВЕСЕЛЕ КЛАДОВИЩЕ

Гадюку що бачиш залізна : волочиться
сліпим берегом води і я стою в нім:
мій янгол з єдиним крилом простягає крило
почерез воду Тиси в сад де дружба вирубує
для рота зими дерево: запізнілість дерева
і ще вирубує запізнілість дерева що повернулось зі всесвіту гори коли розпадаються стіни ночі збільшуючи верески води:
були скіпки води кажу я який  полочу це тіло без життя:
була смерека світу з кореня якої витікає Вода шостога дня
сім разів обгортаючи землю:
коли доходить до пекла вода перетворюється в потік вогню

крилом янгола ковзне плач по той бік: в той кусок
країни

...відчуваю що непочатій воді страх бачучи гадюку
над нею                         і страх Мати відчуває
коли цілує воду з горнят і тим з ліва мерця
ділить і Бог хай прийме ще мовить вона:
була вода забуття з пересіку двох потоків

...потім хай вимию твої змучені ноги мандрівнику
подібно тому як змучились ноги мосту рая і палиці
сліпих бож ти дійшов на празник дня:
день наповнив землю тінями ти чуєш голос
і потім пишеш на хресті:
його ниси ниси ниси
бож достатньо жив
і його дружина
хай другому припаде:
цю книгу вам я залишаю
з мовою смерті
скільки живети згадуйти мене
тобі Боже  тобі Боже

і наступає час роздумів цей тонкий день
...але не такий і веселий наш цвентар
там веселість мовчить            там смерть радість
там веселість закрита мовчанка: запізнілість мовчанки
намочена росою     водою     оповита мрякою

і час людини німий    мовчить    дозволяє дивитись на нього
так як дивишся на його душу блукаючу в білій сорочці
і носячи маску з чорної ялини: біля воріт
душі Мати ділить білість дня тримаючи в завязанім
вуглі останні слова того зі світу без жалю
роблячи дерево хреста щоб співало:
і гай і знов гай
дай Боже корчму у рай
в тебе є лікеру з меду
кому даш нас на потребу
і побита і кручена
і побита і кручена
смерть прекрасно одягнена
смерть прекрасно одягнена
ти радуйся кладовище
за того хто ходить вище

... жовте сяйво   хворе сяйво   рак сяйва: колесо
наглядного вогню і навколо хто вище
хто нище       і хто прощається        палають кола життя:
дим бігає навкруг вогню      підіймається      цілує
Мати Землі і Небо;
о, обличчя Матері з моєї памяті      і їїї чекання:
хай відійде від її серця ліс років прихований в
білім мов день птасі:

і стає часом роздумів той наче нитка вузкий день

і ти запитувався що забув сказати:
приходять дні лісе     відходять дні лісе     життя з запахом
ночі коли кричить смерть у вікні:
ай гай і знов гай
дай Боже горілку в рай
бож я був Іван Іванів
любив гроші любив коні
вмерти мене примусили
щоб за мною ви тужили
не дали мені ще жити
родичі стали тужити
сестро моя що живеш
обтиши мій гріб мій хрест
а тобі святе верхівя
много щастя і здоровя

...сіра грязь   важка грязь   грязь
змучені душі мов камені стоять під нею з руками
простягнутими носячи мене мов прапір: я тінь
упавша на спину Тиси збераю грудки країни:
тут стою і пишу на хрестах покійних коли
Бог ділить сяйво мов шматки хліба:
тут де Він посіяв людей і ненаписані закони
дерева   звірі   злаки   і сни

вовк проходив виючи неділею людини
що померла

Vasile PROCA – „CIMITIRUL VESEL”

Traducere în limba ucraineană Nicolae CORNESCIAN


    Lopin affamé d’infini

–    Avec deux coeurs j’écoute Vangelis et j’invente
La Mort
obliquement dans la nuit j’écoute ma bien-aimée:
peut-être vient-elle la tristesse      peut-être la dissolution

… troublé Dieu durant une journée féminine joue aux dés:
de temps en temps il prend le couteau et sur mon coeur
il encoche une chute…
… et des cloches     et des ténènebres de voix montent:
                aujourd’hui la foudre
dans le lit de la rivière va accoucher ma femme du sud:
                je t’ai choisie
afin que tu viennes m’offrir des inquiétudes et des baisers
et que nous flînions tous les jours par un autre début…

… une pluie métallique et ma chute et derrière
chaque arbre j’entends un cri de joie:
c’est la Mort     ou une espèce d’imitation noircie
en imaginant un lopin affamé d’infini

    Croix dressée au milieu du ciel

– Un jour vigoureux de ma chair attristée
s’est dressé le silence pour courir la bannlieue
les forêts et les herbes: pour trouver la place où
est né le cauchemar d’exister

je suis plus que la tristesse

… je me trouve à la frontière de l’existence malade
            après une discussion
tranchante avec mon Dieu: je sortirai de la femme église
sans faire le signe de la croix et sans regarder en arrière
je fuirai dans  une autre vie

seule une croix dressée au milieu du ciel est visible pour moi

… une ivresse irrationnelle s’était emparée de mon être
de façon qu’autour de moi tout me paraissait immobile:
je marchais sans savoir que je marche sur la rive goudronnée
de la rivière dont je croyais qu’elle n’était pas rivière:
elle ressemblait au train pour le service de marchandise long
comme les tripes d’animal préhistorique
chargé de mazout

… come une autre réalité
au loquet de la porte qui s’ouvre au Paradis je me voyais
pendu avec la même cravate offerte par toutes
mes bien-aimées: j’avouais ainsi que je ne comprenais pas
la vie et on me demandait d’où je venais: on me disait
que le bien avait deux bouts et je ne savais pas
choisir

donc il faut que tu le saches, Dieu: je suis plus que Ta tristesse
    

    Ars moriendi

– Pour échapper à l’angoisse au gémissement jaune
à l’angoisse au rire noir qui profane les figures
arrêtées en lumière            et la lumière dans leur expression
à l’angoisse qui te traverse qui te viole, n’aie pas
peur
paie l’amende de cinquante drachmes
pour Homère –
celui accusé d’être fou
… puis de ce mont de désespoir taille
statue au fauve prêt à te déchiqueter et crie
pareil au Saint:
je te salue       mon frère loup!


    Poème noir

– et du dédepoir noir pourquoi et du tard noir pourquoi et
du hasard noir purquoi
et de nouveau question et de nouveau noir et de nouveau sommeil et
de nouveau noir:

triangle noier érotique et minutes noires haletant tu es

… et la nostalgie noire flotte noire dans l’existence
qui t’est reconnue
sculpter noir des prières de nuit pourquoi       et clame
noir et parfum noir pourquoi
pourquoi l’oiseau noir décrivant des cercles dans l’air de poix
chache dans l’horizon noir l’imagination:
cet enterrement en froid noir pourquoi

… jeu noir au-deqssus du noir: les sillences te jouent
à minuit: c’est l’heure quand l’oiseau se rappelle
le vol d’une foudre à l’autre

c’est l’heure quand l’ange sauvage fait un signe à la Mort par ta mort


Celui qui cueillit des foudres

– En acceptant comme don le minuit
des amoreaux je suis devenu celuit qui scueillit
des foudres de tous ici présente je compte l’hiver et
inceste je compte la larme et la terre je compte le temps et la Mort:
je compte…

… peut-être c’est pourquoi le mendiant ]que j’ai honoré
d’un morceau frais de vie ayant le goût du délire
profère des malédictions sans parles:
Au diable avec cette vie qui a la goût de la marde
j'en ai assez

… au-delà de la colline des larmes s’en va ta vie
à l’hivernage et réjouis-toi      – me dit la Grande Ombre:
comme un sauvage tu vas possewder le corps volupteux de la lumière
qui t’insulte et te pardonne


    Temps sauvage

– J’ai le droit à une belle angroisse

il pleut d’une façon fatiguée   les gouttes de la Mort regardent
aux yeux de la pierre   qui va revouvrir l’ecoeurement
moi en devenant le nom appelé pour la première par elle:
j’attends l’angoisse

… lorsqu’on croit que l’oeil de la mort nage wdans
ton temps sauvage
on va te demander le nom crié la dernière fois:

… comme un arc tendu l’oleil du mot cherche
sa proie


    Les cheuvaux de pierre

– Sous la roue du soir le cri   sous les nues la tristesse

… les femmes comme le sel noir luisent et lavent leurs nuits
de solitude     remplissent de chants funèbres les autels:
eles embrassent la Mort    prononcent dans le Grand
Prêtre les provinces de l’éclair gardeé par lui

Je vis encore dans le saut au-dessus de l’ombre promise
… plus vieux que les ans comptés
je suis parti en quète d’une Mort:
afin de me vider de dieux qui dorment dans les chevaux
de pierre pareils aux paysans fa    tiqués de tans de vie


    La tristesse blanche 8

– Je snes comment une tristesse m’habille d’insomnies
comment la voix connue appelle les troupeaux du sang sur
les étenduse de mon désepoir:
presse-toi il commence à neiger    et viennent les jours
du capricorne   me courent les neiges de
sa voix
… je vais devoir chacher son corps et le rendre oublié
dans un embrassement sans fin: je vais t’élever dans le regards
 de condor    noi l’affamé
en attendant le début wdu janvier         en attendant
à ce que tu fleurisses dans ma chair toi branche vivante de neige

… je vais devoir   cacher son ombre qui
m’accompagne partout: si je regarde
en arrière je vois comment tu me sépares de moi     comment tu
m’écris les angoisses sur les neiges avec la respiration des fauves
jusqu’ ce qu’une tristesse blanche m’habille d’insomnies

În franceză de Ion ROSIORU

Home